В рамках інформаційної кампанії «Вірність собі – не злочин» Міністерство закордонних справ України запускає проєкт «Незламні», спрямований на підтримку бранців Кремля, – українців та кримських татар, незаконно заарештованих Росією у тимчасово окупованому Криму. Він передбачає серію публікацій ексклюзивних листів політв’язнів, написаних із місць позбавлення волі.

«Підтримка та якнайшвидше звільнення українських політв’язнів є пріоритетом діяльності МЗС. Ми розпочинаємо проєкт #Незламні, присвячений нашим громадянам, яких незаконно ув’язнили та утримують у російських тюрмах. Завдання проєкту – донести історії бранців Кремля, їх переживання та думки, мрії та надії, звернути увагу на системні репресії в окупованому Криму. Проєкт також спрямовано на те, аби світ дізнавався про незламних духом бранців Кремля. Бо це чи не єдиний імунітет від тортур та нелюдського поводження в умовах в’язниці. Публічність рятує життя», – заявила перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова.

Дата початку кампанії є символічною. Сьогодні в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій – наших співвітчизників, безжально закатованих та вбитих радянським тоталітарним режимом. Російська Федерація, наслідуючи радянський досвід, розгорнула широкі репресивні кампанії на тимчасово окупованих нею територіях України. Сьогодні Росія продовжує незаконно утримувати за ґратами в окупованому Криму та на території РФ понад 100 громадян України за політичними мотивами.

Щотижня на нашому сайті та сторінці МЗС у Facebook, а також на ресурсах закордонних дипломатичних установ ми публікуватимемо їхні листи, у яких бранці Кремля ділитимуться своїми історіями та розкажуть про репресії на окупованому півострові.

Цього тижня герой проєкту #Незламні – Еміль Зіядінов, спортивний тренер та електрик за освітою, до арешту брав активну участь у громадському житті кримськотатарського народу. Підтримував політв’язнів та їхні родини, їздив на обшуки і суди, проводив одиночні пікети та флешмоби. У липні 2020 року Еміля та ще шістьох активістів російські окупанти заарештували за сфабрикованими звинуваченнями у тероризмі. Вже майже рік вони незаконно утримуються за ґратами. Вдома на Еміля чекає дружина і четверо синів. 

Читайте нижче повний текст його листа.

 

“З ім'ям Аллаха Милостивого і Милосердного,

мир і благословення Пророкові Мухаммаду,

його сім'ї і його сподвижникам

Хотілося б трохи розповісти про своє життя до того, як до мого будинку о 4 ранку увірвалися люди у масках.

Після депортації кримськотатарського народу в Узбекистан, Таджикистан і інші країни колишнього СРСР мій народ завжди намагався повернутися на свою Батьківщину. Так, моя сім'я – батько, мати, я і двоє братиків – переїхала до Криму у 1993 році. Мені було вісім років, і можна сказати, що все свідоме життя пройшло в Криму.

З Узбекистану ми відразу переїхали у селище Жовтневе, і дотепер мої батьки і родина живуть там.

Моє життя було звичайним і нічим не відрізнялося від життя інших хлопчаків. Але десь у середині 10 класу (1999-2000 рр.) я почав цікавитися релігією і встав на п'ятикратний намаз. Після цього моє життя стало потихеньку змінюватися.

Пізніше намаз стали дотримуватися мої рідні брати, а після – і батьки. Багато з родичів, друзів, близьких, однокласників і однокласниць почали сповідувати Іслам. Альхамдуліллях, мій народ потихеньку повертається до своїх витоків і культури.

Навчався і закінчив ТНУ імені Вернадського у місті Сімферополі за спеціальністю «фізичне виховання».

До 2014 року ми проводили відкриті свята для дітей і дорослих на Рамадан і Курбан-байрами, проводили мітинги на підтримку мусульман і на захист Посланника Аллаха (с.а.в) і робили все, щоб кримськотатарський народ повернувся до дотримання Ісламу, а інші народи дізнавалися про нього як про справедливу релігію, яка не має нічого спільного з екстремізмом, тероризмом і релігійним фанатизмом.

Після 2014 року ми продовжували свою мирну боротьбу, але вона вже мала інший характер, оскільки, після анексії був сильний тиск та спроби зламати волю кримськотатарського народу. Почалися викрадення, тортури, і вже з 2015 року нас стали заарештовувати, приписуючи екстремізм, тероризм. І все через те, що люди, які сповідують Іслам, були активним і небайдужим прошарком нашого народу.

Тепер ми більше їздили на обшуки, місця затримання, відвідували суди, підтримували і допомагали сім'ям політв'язнів, робили передачі, виходили з одиночними пікетами і проводили флешмоби, за що на багатьох із нас наклали штрафи.

Першим дзвіночком, що мене скоро заарештують, була подія, що сталася під час обшуку у Рустема Шейхалієва, фігуранта «другої сімферопольської групи», у рамках якої судять 25 осіб. У той день було близько 30 обшуків, і на кожному були представники громадськості. Я ж приїхав на обшук до Рустема, де мене і затримали нібито за опір правоохоронним органам. Під час затримання мене били, на руки одягли наручники, посадили у «Газель» і так розсунули ноги, що ще трохи і можна було сісти на шпагат. Потім до мене підійшов співробітник ФСБ у масці, який ймовірно, був одним із головних, і сказав, тицяючи в мене: «Його треба посадити». Мене відпустили вночі того ж дня, виписавши штраф.

Коли ми їздили до Москви підтримати братів із «першої сімферопольської групи», після повернення з судового засідання до квартири, яку зняли на добу, ми помітили за собою стеження. Ймовірно, це були співробітники ФСБ. Стеження вели відкрито і нахабно, майже не приховуючи цього. Як з'ясувалося пізніше з моєї справи, у цей час за мною дійсно стежили, записували мої розмови, в тому числі, по телефону.

Коли у 2020 році мене затримали, вдома залишилися четверо неповнолітніх дітей (старшому синові було 9 років, другому – 6, третьому – 4 роки і наймолодшому – 2 рочки) і дружина, вагітна п'ятою донькою, на яку ми дуже чекали. Але по Волі Всевишнього плід помер за кілька днів до пологів. Своїм дітям я дав ісламські імена і виховував їх з самого народження в дусі Ісламу. Виявляється, що у Росії звичайний мусульманин, що дотримується принципів Ісламу, є терористом. Я сам не знав, що я «терорист» до 2020 року і дня, коли мене затримали.

Я бажаю, щоб люди не боялися і не мовчали, коли бачать несправедливість, виходили і підтримували один одного, не залишаючись осторонь. Хочу, щоб мій народ також продовжував мирну боротьбу і ніколи не схиляв голову перед окупантом, жив відповідно до законів Ісламу і вийшов із пригніченого становища. Аллах не залишає своїх вірних рабів і є їх Помічником.

З повагою,

політв'язень Еміль Зіядінов”